Гаррі Поттер і смертельні реліквії

сиділи мовчки, дивлячись, як вони наближаються. Коли Скрімджер зайшов у коло ліхтарного

світла, Гаррі побачив, що за час від їхньої попередньої зустрічі він дуже постарів, страшенно

схуд і змарнів.

— Вибачте, що потурбував, — сказав Скрімджер, дошкутильгавши до стола й

зупинившись. — Тим паче, що я непроханий гість.

Якусь мить він дивився на велетенський торт у вигляді снича.

* Бажаю довгих років життя.

* Дякую, — відповів Гаррі.

* Мені треба поговорити з тобою наодинці, — сказав Скрімджер. — А також з містером

Рональдом Візлі та міс Герміоною Ґрейнджер.

* З нами? — здивувався Рон. — А чому?

* Поясню, як будемо самі, — сказав Скрімджер. — Є тут де поговорити? — запитав він

містера Візлі.

* Є, аякже, — відповів схвильований містер Візлі; — Є, е-е, у вітальні, підійде?

* Показуй дорогу, — звернувся Скрімджер до Рона. — Тобі, Артуре, нема потреби йти з

нами.

Встаючи разом з Роном та Герміоною, Гаррі побачив, як містер Візлі стурбовано

перезирнувся з місіс Візлі. Мовчки йдучи з гостем у будинок, Гаррі розумів, що друзі думають

те саме, що й він: Скрімджер якимось чином довідався, що вони зібралися покинути Гоґвортс.

Скрімджер нічого не казав, поки вони проходили крізь захаращену кухню до вітальні. Хоч