Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Такого більше не буде, —хрипко відказав Гаррі. День був безхмарний, проте йому

здалося, що сонце вже зайшло. — Ясно?

Крізь Ронове обурення проступила ніяковість. Погойдавшись на підборах, він сказав:

— Ну що ж, тоді той... ага.

Того дня Джіні вже не шукала нагоди побути з Гаррі віч-на-віч; жодним поглядом чи

жестом вона не виказувала, що в її кімнаті перед цим було щось більше, ніж звичайна чемна

розмова. Та все одно Гаррі відчув полегшення, коли прибув Чарлі. Це була неабияка розвага —

дивитись, як місіс Візлі змушує Чарлі сісти на стілець, погрозливо піднімає чарівну паличку й

оголошує, що зараз нарешті підстриже його по-людському.

Якби день народження Гаррі святкували на кухоньці "Барлогу", то вона просто луснула б

ще до прибуття Чарлі, Люпина, Тонкс і Геґріда. Тож столи для гостей поставили в саду. Фред і

Джордж вичаклували кілька червоних ліхтарів, прикрашених великими цифрами "17", і

розвісили їх у повітрі над гостями. Завдяки доглядові місіс Візлі Джорджева рана була чиста й

охайна, проте Гаррі ніяк не міг звикнути до темної діри біля його скроні, хоч близнюки постійно

жартували з цього приводу.

З кінчика Герміониної палички вирвалися фіолетові та золоті стрічки і мальовничо

прикрасили дерева й кущі.

* Гарно, — похвалив Рон, коли останнім помахом палички Герміона позолотила листя

дикої яблуньки. — У тебе добрий смак на такі штуки.

* Дякую, Роне! — задоволено й трохи розгублено сказала Герміона. Гаррі відвернувся,