Гаррі Поттер і смертельні реліквії

усміхаючись сам до себе. Його розсмішила думка, що, переглядаючи книгу "Дванадцять

абсолютно надійних способів причарувати відьму", він неминуче наштовхнеться на розділ,

присвячений мистецтву компліментів. Він піймав погляд Джіні й усміхнувся їй, проте згадав

обіцянку Ронові й поспіхом почав розмову з мосьє Делякуром.

* З дороги, всі з дороги! — заспівала місіс Візлі, заходячи у хвіртку з чимось схожим на

велетенський, завбільшки з пляжний м’яч, снич. За мить Гаррі збагнув, що це його святковий

торт. Місіс Візлі утримувала його в повітрі чарівною паличкою, не ризикуючи нести на руках

через нерівний двір. Коли торт нарешті опинився посеред столу, Гаррі вигукнув:

* Це просто диво, місіс Візлі!

* Ой, та що там, дорогенький, — з любов’ю відказала вона. Рон за її спиною підняв

угору великий палець і беззвучно проплямкав: "Молодець".

Гостей, що прибували ще до сьомої години, зустрічали на початку вулички Фред і Джордж,

і заводили в дім. Геґрід з такої оказії нап’яв свій найкращий — і найогидніший — бурий

ворсистий костюм. Люпин, тиснучи Гаррі руку, всміхався, та Гаррі помітив, що він смутний. Це

було дивно, бо Тонкс поряд з ним аж сяяла.

* З днем народження, Гаррі, — вона міцно його обняла.

* Сімнайцятка, га? — сказав Геґрід, приймаючи з Фредових рук чарчину-як-цеберчину

вина. — Шість років з того дня, як ми здибалиси, памнятаєш, Гаррі?

* Туманно, — засміявся Гаррі. — Це тоді, як ти вибив двері, нагородив Дадлі свинячим

хвостиком і повідомив, що я чарівник?