Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Деталі я си забув, — пирхнув Геґрід. — Роне, Герміоно, як ся маєте?

* Добре, — відповіла Герміона. — А ти?

* Йой, та незле. Багато праці, у нас народилиси єдинорожата, я вам покажу, коли

повернетесь... — Гаррі намагався не дивитися у вічі Ронові й Герміоні, поки Геґрід понишпорив

у кишені. — Осьо, Гаррі... не знав, що тобі подарувати, а тоді згадав про се. — Він витяг

невеличкий волохатий капшучок на довгому шнурочку, щоб носити на шиї. — З кротячої

шкурки. Якщо сюди щось си покласти, то вже ніхто, крім власника, не годен буде тово забрати.

То дуже рідкісна річ.

— Дякую, Геґріде!

— Та що там, — махнув здоровенною, як накривка від сміттєвого бачка, ручиською Геґрід.

—А осьдечки й Чарлі! Завше мені подобавси... гей! Чарлі!

Підійшов Чарлі й тужливо провів рукою по новій коротесенькій стрижці. Він був нижчий

за Рона, кремезний, з безліччю опіків та подряпин на м’язистих руках.

* Здоров, Геґріде, як життя?

* Все не мав си часу сісти й написати тобі. Як там Норберт?

— Норберт? — засміявся Чарлі. — Норвезька хребтоспинка? Тепер ми її називаємо

Норберта.

* Шо... Норберт — се дівчина?

* Дівчина, — підтвердив Чарлі.

* Як ти знаєш? — здивувалася Герміона.