Гаррі Поттер і смертельні реліквії

знав, як її заспокоювати на очах у Рона.

— Ще побачимося, — буркнув їй і вийшов з кімнати вслід за друзями.

Рон злетів по сходах і через ще й досі набиту людьми кухню вискочив у двір. Гаррі

намагався від нього не відставати, а Герміона боязко дріботіла ззаду.

Нарешті, опинившись на свіжоскошеному газоні, де не було сторонніх вух, Рон різко

обернувся до Гаррі.

— Ти ж її кинув. Навіщо тепер крутиш їй голову?

* Нічого я не кручу, — заперечив Гаррі. Тим часом підбігла Герміона.

* Роне...

Але Рон підняв руку, щоб замовкла.

* Вона так страждала, коли ти з нею порвав...

* Я теж. Ти знаєш, чому я це зробив, і знаєш, що я цього не хотів.

* Але ти знову почав її охмуряти, і вона почне на щось надіятися...

* Вона не дурна й розуміє, що нічого не буде, вона не сподівається, що ми... колись

одружимось...

Щойно він це сказав, як у його уяві зринула яскрава картина — Джіні в білій сукні,

вінчається з високим безликим і неприємним незнайомцем. В одну коротку мить його вразило

розуміння: її майбутнє вільне й нічим не обтяжене, а в нього... попереду нема нічого, крім

Волдеморта.

— Якщо ти за кожної нагоди почнеш її мацати...