Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Вона підступила на крок ближче.

— То я й подумала подарувати таке, щоб ти мене пам’ятав, коли, ну знаєш, зустрінеш на

своєму шляху яку-небудь віїлу.

* Якщо чесно, то навряд чи я матиму час для подібних зустрічей.

* І ось що я придумала, — прошепотіла вона й почала його цілувати так, як ще ніколи не

цілувала, і Гаррі теж її цілував, і це була блаженна мить забуття, палкіша за вогневіскі; на світі,

крім Джіні, не лишилося нічого, вона була в його обіймах, однією рукою він пригортав її за спину,

а другою пестив довге запашне волосся, що так солодко пахло...

За їхніми спинами з грюкотом відчинилися двері, й вони відскочили одне від одного.

* Опа! — знущально сказав Рон. — Вибачайте.

* Роне! — Герміоні в нього за спиною трохи забило дух. Запала напружена тиша, а тоді

Джіні промовила незворушним голоском:

* Ну, то з днем народження, Гаррі.

Вуха в Рона стали бурячкові, а Герміона занервувалася. Гаррі хотів було грюкнути в них

перед носом дверима, але відчув, ніби крізь щойно відчинені двері в кімнату залетів холодний

протяг, і всі чари попередньої миті луснули, мов мильна бульбашка. Разом з Роном у кімнату

ввірвалися всі підстави й причини припинити ці стосунки з Джіні, бути від неї якомога далі, а

все блаженне забуття розвіялось.

Він глянув на Джіні, хотів їй щось сказати, хоч і не знав, що саме, та вона вже

відвернулася від нього. Він подумав, що цього разу вона, мабуть, таки не втрималася від сліз. Не