Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Він ще ні разу тут не бував. Кімната була маленька, але світла. На одній стіні висів

великий плакат чаклунської групи "Фатальні сестри", а на другій — фотографія Ґвеноґи Джонс,

капітанки відьомської квідичної команди "Святоголові гарпії". Письмовий стіл стояв біля

відчиненого вікна, що виходило в садок, у якому колись вони з Джіні вдвох грали у квідич

проти Рона з Герміоною, і де тепер стояло велике, перламутрово-біле весільне шатро.

Золотистий прапор, що його увінчував, був на одному рівні з вікном Джіні.

Джіні глянула Гаррі у вічі, набрала повітря й сказала:

— Поздоровляю з повноліттям.

— Ага... дякую.

Вона не зводила з нього очей; йому нелегко було витримати цей погляд — неначе він

дивився на сліпуче світло.

— Гарний краєвид, — кволо пробурмотів він, показуючи на вікно.

Вона не звернула на ці слова уваги. І він її не винуватив.

* Я не могла придумати, що тобі подарувати, — сказала вона.

* Нічого й не треба.

Вона й на це не звернула уваги.

— Не знала, що тобі може пригодитися. Велике не підійде, бо не зможеш узяти з собою.

Він крадькома на неї зиркнув. Сліз не було. Серед багатьох чудових рис, які йому

подобалися в Джіні, було й те, що вона дуже рідко рюмсала. Він якось навіть був подумав, що

дитинство серед шести братів її загартувало.