Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Дозвольте пгедставити мою дгужину, Аполіну.

Мадам Делякур плавно ковзнула до місіс Візлі і, нагнувшись, теж з нею розцілувалася.

— Епспапіее, — сказала вона. — Ваш тшоловік гозповідав нам такі куметні істогії!

Містер Візлі маніакально зареготав. Місіс Візлі зміряла його поглядом, від якого той

негайно стих і напустив на обличчя вираз, що найкраще пасував би під час візиту до тяжко

хворого приятеля.

* І ви вже, звісно, знайомі з нашою молотшою дотшкою, Ґабгіель! — сказав мосьє

Делякур. Ґабріель нагадувала Флер у мініатюрі. Їй було одинадцять років, довге сріблясто-біле

волосся спадало їй до пояса. Дівчинка подарувала місіс Візлі сліпучу усмішку й обняла її, а тоді

кинула на Гаррі променистий погляд, закліпавши віями. Джіні голосно кахикнула.

* Ну, прошу заходити! — весело запросила місіс Візлі й повела Делякурів у будинок,

постійно примовляючи "Ні, прошу!", "Після вас!" і "Та що ви!"

Делякури, як незабаром стало ясно, виявилися приємними й люб’язними гостями. їх усе

задовольняло й вони страшенно захотіли допомагати у весільних приготуваннях. Мосьє

Делякур давав оцінку "спагтапі!" усьому, починаючи з розстановки стільців і закінчуючи

туфельками дружок. Мадам Делякур чудово володіла всілякими замовляннями, пов’язаними з

домашнім господарством, і миттю начистила до блиску плиту та духовку. Ґабріель хвостиком

ходила за старшою сестрою, намагаючись усіляко допомогти, й безупинно щось торохкотіла по-

французьки.

Недоліком було те, що "Барліг" не був розрахований на таку кількість людей. Містер і місіс