Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Ну, дивись мені. Я б хотіла запросити Ремуса й Тонкс, можна? А що скажеш про

Геґріда?

* Було б добре, — зрадів Гаррі. — Тільки нащо вам зайва морока.

— Та що ти таке кажеш,... яка там морока...

Вона окинула його довгим пильним поглядом, сумно всміхнулася й пішла. Гаррі дивився, як

вона змахнула чарівною паличкою біля мотузки для сушіння білизни, як вологе прання

вистрибнуло з кошика й само розвісилось, і раптом відчув, що його гризе сумління за всі ті

незручності й увесь той біль, що він їй завдав.

— РОЗДІЛ СЬОМИЙ —

Заповіт Албуса Дамблдора

Він брів по гірській дорозі, омитій холодно-синім світанковим сяйвом. Далеко внизу,

повите туманом, лежало село. Чи той чоловік, якого він шукав, там? Чоловік, такий йому

потрібний, що ні про що інше він не міг і думати; чоловік, який знав відповідь на те, що його

турбувало...

— Гей, прокидайся.

Гаррі розплющив очі. Він знову лежав на розкладачці в брудній Роновій кімнатці на

горищі. Сонце ще не зійшло, і в кімнатці було досить темно. Левконія спала, сховавши голівку

під крихітне крильце. Шрам на Гарріному чолі поколював.

— Ти бурмотів крізь сон.

— Справді?