Гаррі Поттер і напівкровний принц

намацувати окуляри.

— Шотуттаке?

— А ми й не знали, що ти вже тут! — прокричав радісний голос і хтось ударив Гаррі по

потилиці.

— Роне, не бий його! — у дівчачому голосі чувся докір.

Гаррі нарешті знайшов окуляри і нап’яв їх на носа, але світло було таке яскраве, що він і

далі майже нічого не бачив. Перед ним хиталася висока розмита тінь; він закліпав, і тінь помалу

перетворилася на широко усміхненого Рона Візлі.

— Усе кльово?

— Краще не буває, — Гаррі потер потилицю і знову впав на подушку. — А в тебе?

— Непогано, — Рон підтяг картонну коробку й сів на неї. — Коли ти тут з’явився? Мама

оце аж зараз нам сказала!

— Десь о першій ночі.

— А з маґлами все гаразд? Вони до тебе добре ставилися?

— Як завжди, — відповів Гаррі, а Герміона тим часом сіла на краєчку ліжка. — Зі мною

вони майже не розмовляли, але мені так навіть більше подобається. А як ти, Герміоно?

— Ой, та зі мною все добре, — сказала Герміона, уважно дивлячись на Гаррі, мов на

хворого.

Він розумів, чим це викликано, але не мав найменшого бажання обговорювати Сіріусову

смерть чи якісь інші скорботні теми, тому запитав: