Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Дякую, Молі. Важка була ніч. Якийсь телепень почав продавати видозмінні медалі.

Почепиш таку на шию і можеш за бажанням міняти зовнішність. Сто тисяч масок. усього за

десять ґалеонів!

— А що від них буває насправді?

— Найчастіше просто набуваєш неприємного жовтогарячого кольору, однак у кількох осіб

по всьому тілу повискакували бородавки зі щупальцями. Наче в лікарні святого Мунґо й так

мало роботи!

— Фред і Джордж люблять такі штуки, — завагалася місіс Візлі. — Ти не думаєш, що...

— Не думаю! — вигукнув містер Візлі. — Хлопці б такого не робили, особливо зараз,

коли всі відчайдушно шукають хоч якогось захисту!

— То ти запізнився через ті видозмінні медалі?

— Та ні. До нас ще дійшли чутки про небезпечний відбивальний пристріт, насланий у

районі “Слон і замок”, та, на щастя, поки ми туди дісталися, магічний загін спецпризначення

усе вже владнав...

Гаррі затулився рукою й нишком позіхнув.

— Спати, — миттю заявила місіс Візлі, від очей якої це не сховалося. — Я вже

приготувала для тебе кімнату Фреда й Джорджа, житимеш там.

— Як, а вони де?

— На алеї Діаґон, сплять у крихітній квартирці над своєю крамничкою жартів, бо мають

багато роботи, — пояснила місіс Візлі. — Мушу сказати, що я спочатку була проти, але в них,