Гаррі Поттер і напівкровний принц

Візлі ледве встигла підставити миску, як у неї полився густий і паруючий цибуляний суп.

— Хліба, любий?

— Дякую, місіс Візлі.

Вона змахнула чарівною паличкою над плечем; до столу елегантно підлетіла хлібина й

ніж. Коли хлібина сама себе покраяла, а каструля повернулася на плиту, місіс Візлі сіла коло

Гаррі.

— То ти вмовив Горація Слизорога знову піти викладати?

Гаррі кивнув, бо мав повний рот супу й не міг говорити.

— Він навчав Артура й мене, — сказала місіс Візлі. — Працював у Гоґвортсі, здається,

вічно; почав приблизно в той самий час, що й Дамблдор. Сподобався він тобі?

Гаррі тепер напхав рота хлібом, тож тільки стенув плечима.

— Розумію тебе, — кивнула місіс Візлі. — Він, коли захоче, може здаватися привабливим,

хоч Артурові він ніколи особливо не подобався. Міністерство аж кишить колишніми

Слизороговими улюбленцями — він уміє проштовхувати своїх, а от на Артура в нього ніколи не

вистачало... мабуть, не покладав на нього великих надій. Та це тільки доводить, що навіть

Слизоріг може помилятися. Не знаю, чи писав тобі про це Рон... це так недавно сталося... Артур

отримав підвищення!

Видно було, що місіс Візлі аж розпирало бажання поділитися цією новиною. Гаррі

необережно проковтнув цілу ложку паруючого супу і подумав, що від опіку в горлі йому

повискакують пухирі.