Гаррі Поттер і напівкровний принц

Гоґвортсі. Про всяк випадок, зрозумів?

Гаррі кивнув.

— А по-друге, на час твого перебування тут “Барлогові” надано найвищу охорону, на яку

тільки спромоглося Міністерство магії. Це додало певних незручностей Артурові й Молі...

наприклад, усю їхню пошту спочатку перевіряють у міністерстві, і аж тоді доставляють сюди.

Вони анітрохи не нарікають, бо їх турбує насамперед твоя безпека. Тому було б невдячно з твого

боку, якщо ти, живучи в них, наражатимешся хоч на якийсь ризик.

— Я розумію, — швидко погодився Гаррі.

— Тоді дуже добре, — сказав Дамблдор, відчиняючи двері сарайчика й виходячи на

подвір’я. — Бачу світло на кухні. Треба вже нарешті дати Молі змогу понарікати, який же ти

худий.

— РОЗДІЛ П’ЯТИЙ —

Зайва Флегма

Гаррі з Дамблдором підійшли до “Барлогу” з чорного ходу, переступаючи через

розкиданий знайомий мотлох — старі гумові чоботи та іржаві казани; Гаррі чув, як поодалік у

курнику тихенько сокочуть сонні кури. Дамблдор тричі постукав, і Гаррі побачив як за

кухонним вікном метнулася чиясь тінь.

— Хто там? — долинув нервовий голос і Гаррі впізнав місіс Візлі. — Назвіться!

— Це я, Дамблдор, привіз вам Гаррі.

Двері негайно відчинилися. За ними стояла місіс Візлі, низенька, пухкенька, в старому