Гаррі Поттер і напівкровний принц

зеленому халаті.

— Гаррі, дорогенький! Господи, Албусе, ти мене налякав, ти ж казав, що ви будете аж

уранці!

— Нам пощастило, — пояснив Дамблдор, переступаючи поріг слідом за Гаррі. —

Слизорога вдалося вмовити значно легше, ніж я сподівався. Гаррі постарався, звісно. О, вітаю,

Німфадоро!

Гаррі роззирнувся й побачив, що місіс Візлі, попри таку пізню годину, була не сама. За

столом сиділа, тримаючи обіруч велику чашку, молода відьма з блідим серцеподібної форми

лицем та мишасто-сірим волоссям.

— Вітаю, пане професоре, — озвалася вона. — Здоров, Гаррі.

— Привіт, Тонкс.

Гаррі подумав, що вона якась замучена, може, й хвора, а в усмішці її було щось силуване.

Барвистості у вигляді поменшало, звичних рожевих, мов жуйка, пасем у волоссі не було.

— Я краще піду, — швиденько сказала вона, встаючи чи й натягаючи на плечі мантію. —

Дякую, Молі, за чай і співчуття.

— Будь ласка, не йди, якщо це через мене, — люб’язно попросив Дамблдор. — Я все одно

не залишаюся, мушу обговорити невідкладні справи з Руфусом Скрімджером.

— Ні-ні, мені треба йти, — заперечила Тонкс, не дивлячись Дамблдорові у вічі. — На

добраніч...

— Дорогенька, може, прийдеш, у суботу на вечерю? Будуть Ремус і Дикозор...