Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Просто важко усвідомлювати, — тихенько вимовив нарешті Гаррі, — що він ніколи

більше не напише.

Очі йому раптом запекли і він закліпав. За межами Гоґвортсу існувала особа, яка, наче

батько, дбала про нього за будь-яких обставин, дбала, хоч би там що — і це було в його житті

найкраще... а тепер поштові сови вже ніколи не принесуть йому цієї радості...

— Сіріус дав тобі багато такого, чого ти раніше не знав, — лагідно сказав Дамблдор. — Я

розумію, що ця втрата непоправна...

— Та поки я був у Дурслів, — голос у Гаррі знову зміцнів. — я збагнув, що не можу

закритися від усіх або... зламатися. Сіріус теж би цього не хотів, правда? І взагалі, життя таке

коротке... от хоч би мадам Боунз, чи Емеліна Венс... наступним можу стати я. Та якщо так, —

сказав він палко. дивлячись прямо в сині Дамблдорові очі, що світилися в сяйві чарівної

палички, — нехай я заберу з собою стільки смертежерів, скільки зможу, і Волдеморта теж, якщо

подужаю.

— Це сказано сином своїх батьків і справжнім хрещеником Сіріуса! — виголосив

Дамблдор, схвально поплескавши Гаррі по спині. — Знімаю перед тобою капелюха...тобто зняв

би, якби не боявся засипати тебе павуками.

— А тепер, Гаррі, пов’язана з цим тема... я так розумію, що минулі два тижні ти отримував

“Щоденного віщуна”?

— Так, — відповів Гаррі і серце його забилося швидше.

— Тоді ти мав помітити, що інформація про твої пригоди в залі Пророцтв не просто