Гаррі Поттер і напівкровний принц

просочувалася, а текла рікою?

—Так, — повторив Гаррі. — І тепер усі знають, що я той...

— Ні, не знають, — урвав Дамблдор. — У цілому світі тільки двоє знають повний зміст

пророцтва, зробленого про тебе й Лорда Волдеморта, і вони обидва стоять зараз у цьому

смердючому, повному павуків, сарайчику для мітел.

Однак це правда — те, про що багато хто здогадався, — що Волдеморт посилав своїх

смертежерів викрасти пророцтво і що це пророцтво стосувалося тебе.

Тобто я не помиляюся, вважаючи, що ти нікому не казав, що знаєш зміст пророцтва?

— Ні, — підтвердив Гаррі.

— Мудре загалом рішення, — схвалив Дамблдор. — Хоча, мені здається, ти можеш трохи

послабити його незламність на користь пана Рональда Візлі та панни Герміони Ґрейнджер. Так,

— уточнив він, відповідаючи на здивований погляд Гаррі, — я гадаю, що їм варто знати. Ти

зробиш їм ведмежу послугу, якщо не поділишся такою важливою для тебе інформацією.

— Я не хотів...

— ...їх тривожити чи лякати? — докінчив за нього Дамблдор, позираючи на Гаррі поверх

окулярів, схожих на два півмісяці. — Чи, може, зізнатися, що ти й сам стривожений і

наляканий? Гаррі, твої друзі тобі потрібні. Ти ж сам слушно сказав, що Сіріус не хотів би, щоб

ти від усіх закрився.

Гаррі нічого не відповів, але Дамблдор, здається, і не потребував відповіді. Він

продовжував: