Гаррі Поттер і напівкровний принц

поліпшити йому настрою. Там був Рон... а ще місіс Візлі, котра куховарила найкраще за всіх на

світі...

— Гаррі, якщо не заперечуєш, — сказав Дамблдор, коли вони зайшли у двір, — я хотів би

перемовитися з тобою кількома словами, перш ніж попрощатися. Наодинці. Може, отут?

Дамблдор показав на занедбану кам’яну прибудову, де Візлі тримали свої мітли.

Розгублений Гаррі зайшов за Дамблдором у скрипучі дверцята приміщення, трохи меншого за

середнього розміру шафу. Дамблдор засвітив кінчик своєї чарівної палички, щоб та палала, як

смолоскип і всміхнувся до Гаррі.

— Сподіваюся, ти мені пробачиш, що про це згадую, Гаррі, але я радий і навіть трохи

пишаюся тим, як ти добре даєш собі раду після всього, що сталося в міністерстві. Дозволь мені

сказати, що Сіріус, мабуть, теж би тобою пишався.

Гаррі проковтнув слину, у нього пропав голос. Він не думав, що зможе говорити про

Сіріуса. Боляче було чути, як дядько Вернон питав: “Його хрещений батько мертвий?”. Ще

гірше було, коли Сіріусове ім’я мимохіть згадав Слизоріг.

— Це жорстоко, — м’яко вів далі Дамблдор, — що ви з Сіріусом так мало бували разом.

Таке гірке завершення дружби, що мала тривати довго.

Гаррі кивнув, пильно втупившись у павука, що ліз по капелюхові Дамблдора. Він бачив,

що Дамблдор усе розуміє, можливо, навіть підозрює, що доки йшов його лист, Гаррі увесь той

час у Дурслів тільки й робив, що лежав на ліжку, нічого не їв і дивився в затуманене вікно, а на

душі в нього була холодна пустка, яку він звик пов’язувати з дементорами.