Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Чудово, —засяяв Дамблдор. —Тоді, Горацію, побачимося першого вересня.

— Побачимося, смію сподіватися, — буркнув Слизоріг.

Коли вони вже йшли садовою доріжкою, навздогін їм долинуло:

— Дамблдоре, я вимагаю вищої платні!

Дамблдор засміявся. За ними зачинилася хвіртка, й вони почали спускатися з пагорба крізь

темний вируючий туман.

— Гаррі, ти молодець, — похвалив Дамблдор.

— Та я ж нічого не робив, — здивувався Гаррі.

— Ще й як робив. Ти чітко показав Горацієві, що зможе він здобути, повернувшись у

Гоґвортс. Він тобі сподобався?

— Е-е...

Гаррі не знав, сподобався йому Слизоріг чи ні. Той ніби й мав деякі приємні риси, але

водночас здавався пихатим і, хоч дуже це заперечував, був аж занадто здивований тим, що з

маґелки може вийти добра чарівниця.

— Горацій, — Дамблдор позбавив Гаррі необхідності все пояснювати. — любить комфорт.

І ще любить товариство відомих, успішних і могутніх осіб. Тішить себе думкою, що може на

них впливати. Сам він ніколи не прагнув посісти трон; він надає перевагу задньому сидінню...

там, бачиш, для нього більше місця. У Гоґвортсі він завжди добирав собі улюбленців, іноді

через їхнє честолюбство чи розум, іноді через привабливість чи талант, але він мав

безпомильний нюх на тих, хто згодом досягав визначних успіхів у різних галузях. Горацій