Гаррі Поттер і напівкровний принц

створив довкола себе своєрідний клуб своїх улюбленців, перезнайомлюючи їх, нав’язуючи між

ними корисні контакти, причому завжди з певною вигодою для себе — чи у вигляді подарованої

коробки своїх улюблених зацукрованих ананасів, чи як нагоду відрекомендувати

перспективного молодого кандидата на місце в службі зв’язку з ґоблінами.

Гаррі раптом яскраво уявив величезного роздутого павука, що плете навколо себе

павутину і смикає то за ту, то за ту ниточку, підтягаючи ближче великих смачних мух.

— Я тобі це все розповідаю, — вів далі Дамблдор, — не для того, щоб налаштувати проти

Горація... або, як маємо його тепер величати, професора Слизорога... а для того, щоб ти був

напоготові. Він обов’язково спробує додати тебе, Гаррі, до своєї колекції. Ти став би там

найкоштовнішим каменем: “Хлопчик, що вижив”... або, як тебе тепер називають, “Обранець”.

На цих словах Гаррі відчув холод, який не мав нічого спільного з туманом, що їх оточував.

Йому згадалися інші слова, почуті кілька тижнів тому, слова, що мали для нього жахливе й

особливе значення:

“Разом їм жити не судилося...”

Дамблдор зупинився біля церкви, яку вони проминали раніше.

— Прийшли, Гаррі. Тримай мене за руку.

І хоч Гаррі вже був готовий до явлення, та все одно не отримав від нього великої втіхи.

Коли тиск зменшився і він знову міг дихати, то виявив, що стоїть біля Дамблдора сільській

дорозі, а попереду видніється кривобокий силует його другої найулюбленішої в світі будівлі —

“Барлогу”. Розвіявся жах, яким він щойно був охоплений — вигляд цієї хати не міг не