Гаррі Поттер і напівкровний принц

узори для плетіння. Ну, Гаррі, ми так довго зловживаємо Горацієвою гостинністю, час нам уже

йти.

Анітрохи не бажаючи тут затримуватися, Гаррі схопився на ноги. Слизоріг такого,

здається, не чекав.

— Ви йдете?

— Йдемо. Я ж бачу, що справа безнадійна.

— Безнадійна?..

Слизоріг помітно стривожився. Він заламував товсті пальці й метушився, дивлячись, як

Дамблдор зав’язує дорожню мантію, а Гаррі затягує на куртці замок-блискавку.

— Шкода, Горацію, що ти відмовляєшся від цієї роботи, — сказав Дамблдор, піднімаючи

на прощання неушкоджену руку. — У Гоґвортсі були б раді тебе бачити. Хоч ми й дуже

посилили заходи безпеки, та все одно можеш приїжджати в гості, коли заманеться.

— Так... ну... дуже люб’язно... як то кажуть...

— Тоді бувай.

— До побачення, — попрощався Гаррі.

Вони вже підходили до дверей, коли ззаду пролунав крик.

— Добре, добре, згоден!

Дамблдор озирнувся й побачив, що Слизоріг стоїть ні живий ні мертвий у дверях вітальні.

— То ти повертаєшся з пенсії?

— Так-так, — нетерпляче повторив Слизоріг. — Мабуть, я здурів, але так.