Гаррі Поттер і напівкровний принц

зумівши приховати презирливої нотки в голосі: важко було співчувати Слизорогові з його

затишним існуванням, коли в пам’яті зринав Сіріус, який тулився в печері й харчувався щурами.

— Більшість учителів до Ордену не належать і нікого з них ще не вбили... хіба що Квірела, але

він отримав по заслузі, бо працював на Волдеморта.

Гаррі був переконаний, що Слизоріг — з тих чаклунів, які не можуть чути вимовлене

вголос ім’я Волдеморта, і Слизоріг його не розчарував: він здригнувся і обурено верескнув, але

Гаррі не звернув уваги.

— Я вважаю, що доки Дамблдор — директор, учителі перебувають у більшій безпеці, ніж

усі інші; він же єдиний, кого боявся Волдеморт. Згодні? — вів далі Гаррі.

Слизоріг якусь мить дивився перед собою, ніби обмірковував слова Гаррі.

— Так, це правда, що Той-Кого-Не-Можна-Називати ніколи не рвався до бою з

Дамблдором, — неохоче пробурмотів він. — І ніхто, мабуть, не заперечить, що раз я не

долучився до смертежерів, то Той-Кого-Не-Можна-Називати навряд чи вважає мене другом... у

такому разі, можливо, мені буде безпечніше трохи ближче до Албуса... не прикидатимусь, ніби

смерть Амелії Боунз мене не вразила. .. якщо вона, з її міністерськими зв’язками та захистом...

До кімнати увійшов Дамблдор і Слизоріг аж підскочив, ніби забув, що той перебуває в

будинку.

— Ой, Албусе, це ти, — пробелькотів він. — Щось тебе довго не було. Проблеми зі

шлунком?

— Та ні, зачитався маґлівськими журналами, — відповів Дамблдор. — Люблю розглядати