Гаррі Поттер і напівкровний принц

на Канарських островах. Тут приємно, шкода буде покидати. Переселятися легко, досить

зачарувати елементарним “Вогнеморозком” ту сміховинну сигналізацію від грабіжників, якою

маґли користуються замість стереоскопів, і постаратися, щоб сусіди не бачили, як ти заносиш

піаніно.

— Дотепно, — визнав Дамблдор. — Але ж це досить утомливий спосіб життя для

нікчемного старого пенька, що прагне спокою. А от якби ти повернувся в Гоґвортс...

— Албусе, якщо ти хочеш сказати, що в тій мерзенній школі моє життя буде спокійніше,

то краще помовч! Хоч я й переховуюся, але й до мене долітали деякі незрозумілі чутки,

пов’язані з відходом Долорес Амбридж! Якщо ти так ставишся до вчителів...

— Професорка Амбридж посварилася з кентаврами, — урвав його Дамблдор. — Гадаю,

що тобі, Горацію, вистачило б клепки не тинятися в Забороненому лісі, називаючи орду

розлючених кентаврів “брудними покручами”.

— Оце вона таке утнула? — перепитав Слизоріг. — Ідіотка. Ніколи її не любив.

Гаррі захихотів, і Дамблдор зі Слизорогом озирнулися на нього.

— Вибачте, — швиденько сказав Гаррі. — Просто... мені вона теж не подобалася.

Дамблдор зненацька підвівся.

— Ти вже йдеш? — одразу озвався Слизоріг і в голосі його чулася надія.

— Та ні, хочу спитати, де в тебе туалет, — відповів Дамблдор.

— А-а, — розчаровано протяг Слизоріг. — Другі двері зліва по коридору.

Дамблдор перетнув кімнату. Коли двері за ним зачинилися, запала тиша. За якийсь час