Гаррі Поттер і напівкровний принц

заспокійливо, що насправді йому ніщо не загрожує, що все це тільки гра уяви; останній і

найбільший його охоронець загинув, і Гаррі тепер такий самотній, як ще не був ніколи в житті.

Чоловічок у чорному нарешті перестав говорити і сів на своє місце. Гаррі чекав, що тепер

підведеться хтось інший. Він сподівався чергових промов, можливо, від міністра, але ніхто так і

не поворухнувся.

І раптом кілька людей зойкнуло. Яскраві, білі язики полум’я шугнули довкола покійного

Дамблдора, навколо стола, на якому він лежав. Вони здіймалися вище й вище, закриваючи

собою тіло. Білий дим завалував угору, набуваючи дивних обрисів: на одну запаморочливу мить

Гаррі здалося, ніби він бачить фенікса, який радісно летить у небесну синь, та наступної миті

вогонь ущух. Замість нього з’явилася біла мармурова гробниця; вона накрила і Дамблдора, і

стіл, на якому він лежав.

Зірвалося ще кілька вражених зойків, коли в небо шугонула ціла злива стріл, але вони

попадали далеко від усіх. Гаррі зрозумів, що це салютують кентаври: він бачив, як вони після

цього розвернулися й зникли в прохолодній гущавині між дерев. Русалки теж помалу

занурилися в зелену воду і зникли з очей.

Гаррі подивився на друзів. Рон замружився, наче його засліпило сонце. Герміона

заливалася слізьми, а от Джіні вже не плакала. Вона подивилася Гаррі у вічі тим самим рішучим

палаючим поглядом, що й того дня, коли пригорнулася до нього після виграшу квідичного

Кубка за відсутності Гаррі, і він збагнув, що цієї миті вони чудово зрозуміли одне одного, і коли

він їй скаже, що повинен щось зробити, вона не казатиме: “Будь обережний” чи “Не треба”, а