Гаррі Поттер і напівкровний принц

першому ряду біля професорки Макґонеґел. Хотів би він знати, чи Скрімджера та й узагалі

когось із цих офіційних осіб справді засмутила Дамблдорова смерть. Але тут зазвучала мелодія

— дивна, не з цього світу мелодія, і Гаррі, одразу забувши про свою нелюбов до міністерства,

почав видивлятися, звідки вона лине. Він був такий не один: ще багато хто стурбовано крутив

головою, шукаючи джерела.

— Отам, — прошепотіла Джіні Гаррі на вухо.

І він побачив їх у прозорій зеленкуватій осяяній сонцем воді, на кілька сантиметрів під

поверхнею, і це жахливо нагадало йому про інферіїв. Хор русалок співав дивною мовою, якої

Гаррі не розумів; бліді обличчя співачок ховалися під дрібними хвильками, а розпущені бузкові

коси плавали довкола них. Від цих співів настовбурчилися волосинки в Гаррі на шиї, хоч не

скажеш, що мелодія була неприємна. Вона якнайкраще передавала горе й розпач утрати.

Дивлячись на химерні обличчя співачок, він відчував, що вони принаймні щирі у своєму горі.

Тут його знову штурхнула Джіні, й він озирнувся.

У проході між стільцями повільно брів Геґрід. Він ридав майже беззвучно, на лиці

блищали сльози, а на руках, як здогадався Гаррі, він ніс загорнуте в розшитий золотими зірками

пурпуровий оксамит тіло Дамблдора. Від цього видовища у Гаррі став клубок у горлі: на якусь

мить ця дивовижна мелодія й усвідомлення, що мертвий Дамблдор зовсім поруч, немовби

позбавили цей літній день його тепла. Рон сидів блідий і приголомшений. Рясні сльози котилися

по щоках Джіні й Герміони і скрапували їм на коліна.

Друзям не видно було, що діється попереду. Геґрід, здається, дуже обережно поклав тіло