Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Не проти, — байдуже озвався Гаррі й пішов далі.

— Гаррі, це така жахлива трагедія, — тихо сказав Скрімджер, — ти навіть не уявляєш,

який я був приголомшений, коли про це почув. Дамблдор був дуже видатний чаклун. Ти знаєш,

що в нас були деякі непорозуміння, але ніхто краще за мене не знає...

— Що вам потрібно? — рішуче урвав його Гаррі. Скрімджера це явно роздратувало, але

він швидко надав своєму обличчю виразу співчутливого розуміння.

— Я розумію, ти пригнічений, — сказав він. — Я знаю, що ти був з Дамблдором дуже

близький. Мені навіть здається, що ти був його найулюбленішим за всі часи учнем. Узи, що вас

пов’язували...

— Що вам потрібно? — повторив Гаррі й зупинився. Скрімджер теж зупинився, сперся на

ковіньку й проникливо глянув на Гаррі.

— Подейкують, що ти був з ним, коли він у ніч своєї смерті покидав школу.

— Хто подейкує? — спитав Гаррі.

— Хтось приголомшив смертежера на вежі вже після того, як Дамблдор помер. А ще там

були дві мітли. Гаррі, в міністерстві вміють рахувати.

— Радий це чути, — сказав Гаррі. — Але де я був з Дамблдором і що ми з ним робили, це

вже моя справа. Він не хотів, щоб про це знали.

— Така вірність, зрозуміло, заслуговує на повагу, — ледве стримував роздратування

Скрімджер, — але Дамблдора вже немає, Гаррі. Його не стало.

— Його не стане назавжди лише тоді, як не залишиться жодної вірної йому душі, —