Гаррі Поттер і напівкровний принц

прийме його рішення як належне, бо нічого іншого від нього й не чекатиме. Тому він зібрав усю

свою волю, щоб нарешті сказати те, що мусив їй сказати після того, як загинув Дамблдор.

— Джіні, послухай... — тихо промовив він, коли присутні почали вставати й гомоніти. —

Я не можу продовжувати наші з тобою стосунки. Ми не повинні більше зустрічатися. Нам не

можна бути разом.

Вона запитала з дивною кривою усмішкою:

— Для цього є, мабуть, якась ідіотська, але шляхетна причина?

— Це було як... як щось з геть іншого життя, ці кілька тижнів з тобою, — зізнався Гаррі.

— Але я не можу... ми не можемо... мені багато чого треба зробити самому.

Вона не плакала, а просто дивилася на нього.

— Волдеморт атакує близьких людей своїх ворогів. Одного разу він уже використовував

тебе як приманку — лише тому, що ти сестра мого найкращого друга. Подумай, що тобі

загрожуватиме, якщо ми не розірвемо наших стосунків. Він про це знатиме, він про все

довідається. І спробує мене здолати через тебе.

— А що, як мені на це начхати? — сердито запитала Джіні.

— Мені не начхати, — відповів Гаррі. — Подумай, як би я почувався, якби це був,

скажімо, твій похорон... з моєї вини...

Вона відвернулася й глянула на озеро.

— Я ніколи від тебе не відмовлялася, — сказала вона. — Ніколи. Я завжди мала надію...

Герміона мені казала жити своїм життям, можливо, зустрічатися з іншими хлопцями,