Гаррі Поттер і напівкровний принц

поводитися з тобою розкутіше, бо я навіть розмовляти не могла, коли була в одному з тобою

приміщенні, пам’ятаєш? І ще казала, що ти більше звертатимеш на мене уваги, якщо я стану...

сама собою.

— Розумна дівка та Герміона, — спробував усміхнутися Гаррі. — Шкода, що я раніше

цього не збагнув. Ми стільки часу були б разом... місяці... а то й роки...

— Але ж ти був такий заклопотаний рятуванням чаклунського світу, — засміялася Джіні.

— Що ж... Не скажу, що я дуже здивована. Я знала, що врешті-решт так і буде. Я знала, що ти

будеш щасливий тільки тоді, як полюватимеш на Волдеморта. Можливо, саме тому ти так мені й

подобаєшся.

Гаррі не мав сили це слухати. І ще він думав, що не дотримається свого рішення, якщо й

далі сидітиме біля неї. Він побачив, що Рон пригорнув Герміону і гладить їй волосся, а вона

ридає в Рона на плечі, і сльози стікають з кінчика його власного довгого носа. Смутно

махнувши рукою, Гаррі встав, відвернувся від Джіні й Дамблдорової гробниці і пішов уздовж

берега. Рухатися було не так нестерпно, як сидіти: так само набагато краще буде якнайшвидше

вирушити на пошуки горокраксів, щоб убити Волдеморта, ніж цього чекати...

— Гаррі!

Він озирнувся.

Берегом озера, накульгуючи й спираючись на ковіньку, до нього поспішав Руфус

Скрімджер.

— Я сподівався з тобою поговорити... ти не проти, якщо я з тобою прогуляюся?