Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Навряд чи він хотів, щоб його ім’я пов’язували з тим підручником, — сказала Герміона.

— Навряд чи Дамбддорові це сподобалося б, якби він довідався. Навіть, якби Снейп

заперечував, що підручник належить йому, Слизоріг одразу впізнав би його почерк. Так чи так,

але книжка лишилася в колишньому Снейповому класі, а Дамблдор знав, що Принц — прізвище

його матері, у цьому я не сумніваюся.

— Треба було мені показати ту книжку Дамблдорові, — зітхнув Гаррі. — Він постійно

мені показував, яким зловісним був Волдеморт ще в школі, а я мав докази, що Снейп теж був...

— “Зловісний” — це надто сильно сказано, — тихенько промовила Герміона.

— Ти ж сама увесь час казала, що книжка небезпечна!

— Гаррі, я маю на увазі, що ти береш на себе забагато вини. Я думала, що в Принца

погане почуття гумору, але не могла й припустити, що він — потенційний убивця...

— Ніхто з нас не міг припустити, що Снейп... самі знаєте, — сказав Рон.

Друзі принишкли, заглибившись у свої думки, але Гаррі знав, що вони, як і він, уявляють

собі завтрашній ранок, коли ховатимуть Дамблдора. Гаррі ще ніколи не бував на похороні; коли

загинув Сіріус, тіла, щоб поховати, не було. Він не знав, чого сподіватися, й трохи непокоївся

тим, що побачить і що відчуватиме. Хотів би знати, чи після похорону він нарешті усвідомить,

що Дамблдор таки помер. Хоч бували моменти, коли ця жахлива реальність пригнічувала його й

спустошувала, траплялися також і порожні смуги якогось заціпеніння, але попри те, що в цілому

замку усі тільки й говорили про загибель Дамблдора, Гаррі однак важко було повірити, що

директора й справді немає. Щоправда, він уже не шукав відчайдушно, як це було з Сіріусом,