Гаррі Поттер і напівкровний принц

сказала вона. — Я особисто не впевнена, що наступного року варто відкривати школу. Смерть

директора від рук нашого колеги залишиться страшною плямою в історії Гоґвортсу. Це жахливо.

— Я впевнена, що Дамблдор волів би, щоб школа працювала й далі, — заперечила

професорка Спраут. — На мою думку, якщо сюди захоче приїхати хоч один-єдиний учень, то

школа має залишатися відкритою навіть для нього.

— Але чи залишиться в нас після цього хоч єдиний учень? — засумнівався Слизоріг,

витираючи спітнілого лоба шовковою хустинкою. — Батьки не захочуть відпускати дітей, і я б

їх у цьому не винуватив. Хоч я особисто вважаю, що в Гоґвортсі перебувати не більш

небезпечно, ніж будь-де, та навряд чи з цим погодяться матері. Вони бажатимуть, щоб їхні

родини були разом, і це цілком природно.

— Я погоджуюся, — сказала професорка Макґонеґел. — Не можна сказати, що Дамблдор

не передбачав ситуації, коли заняття в Гоґвортсі можуть бути скасовані. Коли знову було

відкрито Таємну кімнату, він думав над тим, щоб закрити школу... а мушу сказати, що вбивство

професора Дамблдора для мене значно страшніше, ніж перебування десь там, глибоко під

замком, слизеринського монстра...

— Нам треба порадитися з опікунами, — запропонував писклявим голосочком професор

Флитвік; на лобі в нього був великий синець, але, судячи з усього, він цілком одужав після того,

як зомлів у Снейповім кабінеті. — Слід дотримуватися встановленого порядку. Таке рішення не

можна приймати зопалу.

— Геґріде, ти щось нічого не кажеш, — звернулася до нього професорка Макґонеґел. — А