Гаррі Поттер і напівкровний принц

Професорка Макґонеґел суворо глянула на нього.

— Поттере, — Гаррі відзначив, що вона знову звернулася до нього офіційно, — з огляду

на смерть професора Дамблдора, ти повинен розуміти, що ситуація змінилася...

— Я так не думаю, — стенув він плечима. — Професор Дамблдор не казав, щоб я

перестав виконувати його накази, якщо він помре.

— Але...

— Вам треба знати лиш одне, перш ніж сюди прибуде хтось із міністерства: мадам

Розмерта перебуває під дією закляття “Імперіус”, вона допомагала Мелфоєві і смертежерам, ось

як те намисто й отруєний мед...

— Розмерта? — недовірливо урвала його професорка Макґонеґел, та не встигла вона

сказати ще щось, як за їхніми спинами постукали в двері, і в кабінет ввалилися професори

Спраут, Флитвік та Слизоріг, а за ними Геґрід, що й далі заливався рясними слізьми й здригався

від горя усім своїм велетенським тілом.

— Снейп! — вигукнув Слизоріг, який був найбільше за всіх приголомшений, блідий і

спітнілий. — Снейп! Я ж його навчав! Я вважав, що його знаю!

Але ніхто не встиг йому відповісти, бо високо вгорі зі стіни пролунав різкий голос: у свою

порожню раму щойно повернувся чаклун з жовтавим обличчям і коротким чорним чубчиком.

— Мінерво, за кілька секунд тут буде пан міністр, він щойно роз’явився з міністерства.

— Дякую, Еверарде, — сказала професорка Макґонеґел і швидко обернулася до вчителів.

— Поки він не прийшов, я мушу поговорити про те, що буде з Гоґвортсом, — квапливо