Гаррі Поттер і напівкровний принц

Гаррі заперечно похитав головою. Усе, що відбувалося коло того чорного озера, тепер

здавалося якимось давнім жахіттям: невже це справді сталося всього кілька годин тому?

— Ви його не здобули? — пригнічено перепитав Рон. — Його там не було?

— Ні, — відповів Гаррі. — Хтось його вже забрав і залишив там підробку.

— Уже забрав?..

Не кажучи ні слова, Гаррі вийняв з кишені фальшивий медальйон, розкрив його й передав

Ронові. Подробиці можна буде розповісти пізніше... сьогодні це не має значення... ніщо не має

значення, окрім кінця, кінця їхньої намарної пригоди, кінця Дамблдорового життя...

— Р.А.Б.. — прошепотів Рон. — а хто ж це такий?

— Не знаю, — знизав плечима Гаррі і, не роздягаючись, ліг на ліжко, байдуже дивлячись

угору. Його зовсім не цікавило, хто такий той Р.А.Б. Він сумнівався, що його взагалі хоч щось

тепер цікавитиме. Він лежав і раптом відчув, що на подвір’ї запанувала тиша. Це перестав

співати Фоукс.

І він знав, невідь-як і невідь-чому, що фенікс відлетів, назавжди покинувши Гоґвортс, так

само, як і Дамблдор покинув школу, покинув світ... покинув Гаррі.

— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ —

Біла гробниця

Усі уроки було скасовано, всі іспити відкладено. Протягом кількох наступних днів деякі

батьки поспіхом забирали своїх дітей з Гоґвортсу... близнючки Патіл відбули ще до сніданку на

другий день після Дамблдорової загибелі, а Захаріас Сміт покинув замок у супроводі свого