Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Той величезний смертежер саме метнув закляття, яке обвалило стелю й заодно

розблокувало сходи, — пояснив Люпин. — Ми всі кинулися туди... принаймні ті, хто ще

тримався на ногах... і тут з цього стовпа пилюки вибігає Снейп разом з хлопцем... ясно, що ми

на них не нападали...

— Ми їх пропустили, — пробубоніла Тонкс, — ми думали, що за ними женуться

смертежери... а наступної миті таки з’явилися смертежери і Ґрейбек, і знову почалася битва...

здається, Снейп щось крикнув, але не знаю, що саме...

— Він крикнув: “Кінець”, — сказав Гаррі. — Бо він виконав своє завдання.

Усі замовкли. Плач фенікса й досі відлунював десь над темним подвір’ям. Той спів бринів

у повітрі, а в голові у Гаррі виникали непрохані й неочікувані думки... чи вже забрали з-під вежі

Дамблдорове тіло? Що буде далі? Де його поховають? Він міцно стиснув у кишенях кулаки.

Відчув кісточками пальців правої руки холодний доторк маленького фальшивого горокракса.

Лікарняні двері раптом відчинилися, і всі аж підскочили: в палату ввірвалися містер і місіс

Візлі, а за ними Флер, чарівне личко якої перекосилося від жаху.

— Молі... Артуре... — поспіхом привітала їх професорка Макґонеґел, схоплюючись на

ноги. — Мені так прикро...

— Білл, — прошепотіла місіс Візлі, побачивши понівечене Біллове обличчя, й метнулася

повз професорку Макґонеґел до сина. — Ой, Біллику!

Люпин і Тонкс поспіхом повставали і відійшли, щоб містер і місіс Візлі могли сісти біля

самого ліжка. Місіс Візлі нахилилася над сином і припала вустами до його закривавленого чола.