Гаррі Поттер і напівкровний принц

йому сказав Філіус.

— Мінерво, це зовсім не твоя вина, — рішуче заперечив Люпин. — Нам усім була

потрібна допомога, ми всі зраділи, довідавшись, що прибуде Снейп...

— Отже, коли він з’явився під час бою, то став на бік смертежерів? — перепитав Гаррі,

який хотів знати кожнісіньку деталь Снейпової лукавості й підлості, гарячково визбируючи нові

й нові підстави, щоб ще більше його зненавидіти, щоб дати собі клятву помсти.

— Навіть не знаю, як це, власне, сталося, — збентежено сказала професорка Макґонеґел.

— Так усе заплутано... Дамблдор нам казав, що на кілька годин покине школу, і що нам треба

про всяк випадок чергувати в коридорах... Ремус, Білл і Німфадора мали до нас приєднатися... і

так ми собі й чергували. Усе було спокійно. Було перекрито кожен таємний вихід зі школи. Ми

знали, що ніхто не зміг би сюди залетіти. Кожен вхід у замок був захищений потужними

закляттями. Я й досі не знаю, як змогли проникнути смертежери...

— Я знаю, — втрутився Гаррі й стисло пояснив про дві щезальні шафи та магічний

перехід, створений ними. — Отже, вони проникли через кімнату на вимогу.

Мимоволі він глянув на пригнічених Рона з Герміоною.

— Гаррі, це я все зіпсував, — похмуро буркнув Рон. — Ми все зробили, як ти й казав:

перевірили Карту Мародера, і Мелфоя там не було, то ми й подумали, що він у кімнаті на

вимогу, і я пішов разом з Джіні й Невілом за нею стежити ... але Мелфой прорвався повз нас.

— Він вийшов з кімнати десь за годину після того, як ми вже там чатували, — додала

Джіні. — Був сам і тримав ту жахливу засохлу руку...