Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Отже, якщо Рон пильнував за кімнатою на вимогу разом з Джіні й Невілом, — сказав

Гаррі, обертаючись до Герміони, — то ти була...

— Біля Снейпового кабінету, — прошепотіла Герміона з блискучими від сліз очима, —

удвох з Луною. Ми там стовбичили хтозна скільки, й нічого не відбувалося... ми не знали, що

діється нагорі, бо Рон забрав Карту Мародера... була вже майже північ, коли в підвали примчав

професор Флитвік. Він щось кричав про смертежерів у замку, навряд чи він нас з Луною

помітив, він просто ввірвався у Снейпів кабінет, і ми почули, як він каже Снейпові, щоб той

ішов з ним, що потрібна допомога, а тоді ми почули, як щось упало, і з кабінету вискочив

Снейп, і він нас побачив і... і...

— Що? — нетерпляче вигукнув Гаррі.

— Гаррі, я така дурна! — лунко прошепотіла Герміона. — Він сказав, що професорові

Флитвіку стало погано, і що ми повинні побути з ним, поки він... поки він битиметься зі

смертежерами...

Вона затулила від сорому обличчя й далі говорила крізь пальці приглушеним голосом.

— Ми зайшли в кабінет, щоб якось допомогти професорові Флитвіку й побачили, що він

непритомний лежить на підлозі... ой, тепер це так очевидно! Снейп, мабуть, приголомшив

Флитвіка, але ми, Гаррі, цього не зрозуміли, й дали Снейпові змогу втекти!

— Це не ваша вина, — заперечив Люпин. — Герміоно, якби ви не підкорилися Снейпові й

не зійшли з його дороги, то він би вас з Луною вбив.

— Отож він побіг нагору, — сказав Гаррі, уявляючи, як Снейп вибігає мармуровими