Гаррі Поттер і напівкровний принц

темряві співав фенікс. Гаррі ще ніколи не чув такого співу — то був тужливий плач якоїсь аж

моторошної краси. І Гаррі відчув, як відчував це й раніше з феніксовими піснями, що мелодія ця

була не поза ним, а в ньому: то була його власна туга, перелита чарами в пісню, що бриніла

далеко на подвір’ї, линучи крізь замкові вікна.

Скільки вони стояли, вслухаючись, він не знав, як і не розумів, чому ці сповнені скорботи

звуки трохи полегшили їхній біль. Здавалося, минула ціла вічність, коли знову відчинилися

лікарняні двері, і в палату зайшла професорка Макґонеґел. Як і всі присутні, вона мала на собі

сліди нещодавньої битви: її обличчя було подряпане, а мантія роздерта.

— Молі й Артур уже в дорозі, — повідомила вона, і чари мелодії розвіялися. Усі неначе

вийшли з трансу й знову звернули погляди до Білла. Хто тер очі, хто скрушно хитав головою.

— Гаррі, що сталося? Геґрід каже, що ти був з професором Дамблдором, коли він... коли це

сталося. Він каже, що професор Снейп був пов’язаний з...

— Дамблдора вбив Снейп, — сказав Гаррі.

Професорка якусь мить на нього дивилася, а тоді захиталася; мадам Помфрі, яка вже трохи

оговталася, підбігла до неї, вичаклувала просто з повітря стільця й підсунула його Макґонеґел.

— Снейп, — ледь чутно повторила Макґонеґел, падаючи на стілець. — Ми всі

дивувалися... а він довіряв... завжди... Снейп... важко повірити...

— Снейп був блокологом найвищого рівня, — сказав незвично жорстко Люпин. — Ми

завжди це знали.

— Але Дамблдор клявся, що він за нас! — прошепотіла Тонкс. — Я завжди думала, що