Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Можливо, вони билися і... і його звідси кудись потягли? — припустив Гаррі,

намагаючись не думати, які рани мали бути в чоловіка, щоб лишити на стінах такі великі

криваві плями.

— Я так не думаю, — тихо заперечив Дамблдор, зазираючи за перекинуте пузате крісло.

— Ви маєте на увазі, що він...

— Ще й досі десь тут? Так.

І Дамблдор раптом без жодного попередження нагнувся і штрикнув кінчиком чарівної

палички в сидіння пузатого крісла, яке заверещало:

— Ой!

— Добрий вечір, Горацію, — привітався Дамблдор і випростався.

Гаррі роззявив рота. Там, де частку секунди тому було крісло, тепер припадав до підлоги

страшенно гладкий і лисий дід. Старий потирав живота й поглядав на Дамблдора ображеним

водянистим оком.

— І чого ото було так сильно штрикати паличкою, — прохрипів дід, зводячись на ноги. —

Це ж боляче.

Чарівна паличка висвітила його блискучу лисину, вибалушені очі, довжелезні сиві моржові

вуса та начищені ґудзики темно-бордового оксамитового піджака, одягнутого на бузкову

шовкову піжаму. Маківкою він ледве діставав Дамблдорові до підборіддя.

— Як ти здогадався? — пробурчав, похитуючись, старий, і далі розтираючи живота. Він

був на диво не збентежений, наче це не його щойно викрили, коли він прикидався кріслом.