Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Це, Гаррі, чарівне село Бадлей Бабертон.

— А чому ми тут?

— О, я ж тобі не сказав, — визнав Дамблдор. — Я вже й не пам’ятаю, скільки років

повторюю, що нам не вистачає одного вчителя. Ми прибули сюди, щоб переконати одного мого

давнього колегу, який зараз на пенсії, повернутися в Гоґвортс.

— А я тут чим допоможу, пане професоре?

— Думаю, ми знайдемо для тебе роботу, — туманно відповів Дамблдор. — Сюди, Гаррі,

наліво.

Вони йшли крутою вузенькою вуличкою повз шеренги будиночків. У всіх вікнах було

темно. Дивне похолодання, що два тижні докучало на Прівіт-драйв, панувало й тут. Згадуючи

дементорів, Гаррі озирнувся й заспокійливо намацав у кишені чарівну паличку.

— Пане професоре, а чого ми не явилися прямо до вашого давнього колеги додому?

— Бо це було б так само неввічливо, як і виламувати двері, — пояснив Дамблдор. —

Правила чемності вимагають давати побратимам-чаклунам можливість нас не впускати. Крім

того, більшість чаклунських помешкань магічно захищені від небажаних явленників. У

Гоґвортсі, скажімо...

— ...не можна явитися в будівлі чи на території, — швиденько додав Гаррі. — Мені це

казала Герміона Ґрейнджер.

— І правильно казала. Знову повертаємо ліворуч.

Церковний годинник пробамкав у них за спинами північ. Гаррі цікавило, чому Дамблдор