Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Ні, — різко обізвався четвертий смертежер з грубим і жорстоким обличчям. — У нас

наказ. Це має зробити Драко. Давай, Драко, але швидко.

Мелфой виявляв ще менше рішучості, ніж досі. Він перелякано дивився в Дамблдорове

обличчя, яке ще дужче зблідло й похилилося, бо він увесь час сповзав по стіні.

— Йому й так уже небагато лишилося, якщо хочете знати! — додав чоловік з косим

поглядом, а його сестра хрипко захихотіла. — Ви подивіться на нього... що це з тобою, Дамбі?

— Та вже не той організм, повільніші реакції, Амікусе, — відповів Дамблдор. — Старість,

одне слово... колись, мабуть, і з тобою таке буде... якщо пощастить...

— Що це означає? — оскаженів раптом смертежер. — Завжди одне й те саме, Дамбі — ти

тільки патякаєш і нічого не робиш! Я взагалі дивуюся, навіщо Темному Лорду перейматися тим,

як саме тебе вбивати! Давай, Драко, кінчай з ним!

Але тієї миті знизу знову долинув гамір сутички, і хтось закричав:

— Вони заблокували сходи... Редукто! РЕДУКТО! Серце в Гаррі закалатало: то ці четверо

не знищили всіх оборонців, вони просто прорвалися на вежу і, судячи з усього, загородили

прохід якимось закляттям...

— Давай, Драко, швидше! — сердито крикнув чоловік з жорстоким обличчям.

Але Мелфоєва рука так тряслася, що він не міг націлитися.

— Краще я, — прохрипів Ґрейбек, і пішов на Дамблдора, простягаючи до нього руки й

щирячи зуби.

— Я сказав — ні! — крикнув чоловік з жорстоким обличчям; спалахнуло світло й