Гаррі Поттер і напівкровний принц

тут... і ви в моїх руках... я маю чарівну паличку... ви від мене залежні...

— Ні, Драко, — спокійно заперечив Дамблдор. — Тут зараз усе залежить тільки від мене,

а не від тебе.

Мелфой не відповів. Він хапав ротом повітря, рука з чарівною паличкою не переставала

трястися. Гаррі здалося, що вона ледь-ледь опустилася...

Та несподівано на сходах загриміли кроки, а ще за секунду Мелфоя відштовхнули з дороги

чотири постаті в темних плащах, що вирвалися з дверей до фортечних валів. Знерухомлений

Гаррі з жахом дивився на цих чотирьох: схоже, смертежери взяли таки гору в битві, що

лютувала внизу.

Дебелий чолов’яга з дивним косим поглядом хрипко захихотів.

— Дамблдора загнали в кут! — він повернувся до присадкуватої низенької жінки, що з

вигляду могла бути його сестрою. — Дамблдор без палички, Дамблдор сам! Молодець, Драко,

молодець!

— Добрий вечір, Амікусе, — спокійно привітався Дамблдор, немовби чолов’яга завітав до

нього на чай. — Ти й Алекту привів... чудово...

Жінка сердито пирхнула.

— Думаєш, твої дурні кривляння врятують тебе від смерті? — зневажливо кинула вона.

— Кривляння? Ні-ні, це норми етикету, — відповів Дамблдор.

— Давай, роби, — звелів чужинець, що стояв біля Гаррі — великий кремезний тип з

переплутаним сивим волоссям і бакенбардами. Чорний плащ смертежера був йому тісний.