Гаррі Поттер і напівкровний принц

дві мети були взаємопов’язані... усе можна було б змінити, якби він їх поєднав... Дамблдор міг

би не померти...

Гаррі перестрибнув останні десять східців і зупинився, тримаючи напоготові чарівну

паличку: у тьмяно освітленому коридорі стояла завіса з пилюки; пів стелі обвалилося; битва

лютувала просто на його очах. Та перш ніж Гаррі збагнув, хто з ким б’ється, пролунав

ненависний йому голос: “Кінець, треба йти!” — і він побачив, як Снейп зникає за рогом у

дальньому кінці коридору; Снейпові з Мелфоєм, здається, вдалося вислизнути з битви цілими й

неушкодженими. Гаррі кинувся за ними, і тут із загальної веремії вирізнився вовкулака Ґрейбек і

стрибнув на нього. Гаррі не встиг підняти чарівної палички, як той його повалив. Гаррі впав на

спину, відчуваючи, як його обличчя торкнулося брудне сплутане волосся. У ніс ударила суміш

запаху поту й крові, а гарячий пожадливий віддих обпік йому горло...

— Петрифікус Тоталус!

Гаррі відчув, як ослабло Ґрейбекове тіло; величезним зусиллям він зіштовхнув з себе

вовкулаку, і тут на нього вже шугонув струмінь зеленого світла; Гаррі ухилився й стрімголов

кинувся в саму гущу бою. Та ноги зачепилися за щось м’яке й слизьке на підлозі, і він

спіткнувся. У калюжі крові лежали долілиць два тіла, але не було коли придивлятися: Гаррі

побачив перед собою руде волосся, що розліталося навсібіч язиками полум’я: Джіні зітнулася в

бою з дебелим смертежером Амікусом, що метав у неї закляття одне за одним, а вона ледве

встигала ухилятися. Амікус аж хихотів, так йому подобалася ця розвага:

— Круціо... Круціо... довго так не протанцюєш, гарнюня...