Гаррі Поттер і напівкровний принц

Голос його не був схожий на людський: не голос, а хрипкий гавкіт. Гаррі вдарила в ніс потужна

суміш запаху бомжа, поту й, безсумнівно, крові. На брудних руках чолов’яги стирчали довгі

жовтуваті нігті.

— Це ти, Фенріре? — запитав Дамблдор.

— Авжеж, — прохрипів той. — Радий мене бачити, Дамблдоре?

— Не сказав би...

Фенрір Ґрейбек оскалився, вищиривши гострі зуби. На підборіддя йому крапнула кров, і

він повільно й безсоромно облизав губи.

— Ти ж знаєш, Дамблдоре, як я люблю дітей.

— Тобто ти тепер нападаєш навіть тоді, як немає повного місяця? Незвично... Ти розвинув

такий смак до людської плоті, що вдовольняти його раз на місяць тобі вже замало?

— Вгадав, — погодився Ґрейбек. — Це тебе, Дамблдоре, мабуть, шокує? Лякає?

— Не вдаватиму, що це не викликає в мене огиди, — визнав Дамблдор. — І мене трохи

шокує, що Драко запросив таких, як ви, до школи, де живуть його друзі...

— Ні, — буркнув Мелфой. Він не дивився на Ґрейбека; здається, волів би взагалі його не

бачити. — Я не знав, що він прийде...

— Я, Дамблдоре, не хотів пропускати відвідин Гоґвортсу, — просипів Ґрейбек. — Це ж

така нагода перегризти пару горлянок... чудесно, чудесно...

Він колупався в зубах жовтим нігтем, глузуючи з Дамблдора.

— Не відмовлюся й від тебе на десертик, Дамблдоре...