Гаррі Поттер і напівкровний принц

кудись подався, й дала тобі знати за допомогою тих дотепних монет...

— Саме так, — підтвердив Мелфой. — Але вона сказала, що ви пішли, тіпа, перехилити

чарочку, а тоді повернетесь...

— Я й справді перехилив чарочку... і повернувся... певною мірою, — пробурмотів

Дамблдор. — То ти вирішив улаштувати мені пастку?

— Карочє, ми вирішили вичаклувати над вежею Чорну мітку, щоб ви примчали сюди

перевіряти, кого тут, тіпа, вбили, — пояснив Мелфой. — І це вдалося!

— І так, і ні... — зазначив Дамблдор. — Але чи маю я тоді робити висновок, що тут нікого

не вбито?

— Хтось, тіпа, вмер, — Мелфоїв голос прозвучав на цілу октаву вище за звичайний його

регістр. — Хтось із ваших... не знаю хто, бо темно було... карочє, я переступив через тіло... я

мав би чекати тут, коли ви повернетесь, якби не втрутився отой ваш фенікс...

— Так, вони це полюбляють, — визнав Дамблдор.

Знизу долинув гуркіт і крики, ще голосніші, ніж досі; здавалося, битва точиться вже на

самих Гвинтових сходах, що ведуть туди, де стояли Дамблдор, Мелфой і Гаррі. Серце Гаррі

закалатало в його невидимих грудях... хтось помер... Мелфой переступив через тіло... Хто ж то

був?

— Так чи так, а в нас лишилося мало часу, — сказав Дамблдор. — Отож, Драко,

спробуймо знайти для тебе вихід.

— Для мене вихід?! — обурився Мелфой. — Я, блін, стою тут з чарівною паличкою... та я