Гаррі Поттер і напівкровний принц

ми контролюємо всі засоби зв’язку в школі й поза нею.

— Зачакловані монети, — пояснив Мелфой, ніби його хтось примушував говорити, хоч та

його рука, що тримала чарівну паличку, страшенно тремтіла. — У мене була ; одна, а в неї інша,

і я міг відсилати їй вістки

— Чи ж це не той самий таємний засіб спілкування, що ним користувалася торік група з

назвою “Дамблдорова Армія”? — поцікавився Дамблдор. Його голос був легкий і безтурботний,

але Гаррі помітив, що він ще на кілька сантиметрів сповз по стіні вниз.

— Так, цю ідейку я позичив у них, — зізнався, кривої посміхаючись, Мелфой. — А ідею з

отруєнням меду я взяв у тієї бруднокровки Ґрейнджер, карочє, я почув, як вона тринділа в

бібліотеці, що Філч не розпізнає настійок...

— Прошу не вживати у моїй присутності таких образливих слів, — сказав Дамблдор.

Мелфой хрипко розреготався.

— Вас, тіпа, ще турбує, чи я казатиму “бруднокровка”, коли я вас ось-ось уб’ю?

— Так, мене це турбує, — сказав Дамблдор, а Гаррі помітив, як він намагається

втриматися на ногах, що почали вже роз’їжджатися. — А щодо твого наміру мене вбити, то ти,

Драко, мав для цього вже кілька довжелезних хвилин. Ми тут зовсім самі. Я беззахисний, як ти

не міг і мріяти, а ти й досі так нічого й не вчинив...

Мелфоєві губи скривилися, наче він покуштував чогось дуже гіркого.

— Тепер про цю ніч, — вів далі Дамблдор, — я трохи здивований, як усе це сталося... ти

знав, що мене не буде в школі?.. Ну, звісно, — відповів він сам собі, — Розмерта бачила, що я