Гаррі Поттер і напівкровний принц

— У цьому наші погляди, Драко, мабуть, розходяться. Так сталося, що я довіряю

професорові Снейпу...

— Ну, то ви вже втрачаєте нюх! — вишкірив зуби Мелфой. — Снейп постійно пропонував

мені свою допомогу... карочє, хотів привласнити собі всю славу... хотів підключитися до дій...

“Що ти робиш? Нащо ти підкинув намисто, це було безглуздо, все могло б зірватися...” Але я

йому не сказав, що робив у кімнаті на вимогу. Карочє, завтра він прокинеться, а все вже буде

закінчено, і він більше не буде улюбленцем Темного Лорда, він буде ніхто порівняно зі мною!

Нуль!

— Це дуже добре, — лагідно сказав Дамблдор. — Нам усім подобається, коли належно

оцінюють нашу важку працю... але ти однак не зміг би обійтися без спільника...хтось мусив

бути в Гоґсміді, щоб підкинути Кеті те... те...ага-а-а...

Дамблдор знову заплющив очі й клюнув носом, ніби задрімав.

— ...авжеж... Розмерта. Давно вона заклята “Імперіусом”?

— Нарешті врубалися? — насмішкувато спитав Мелфой. Знизу знову долинув крик, тепер

голосніший. Мелфой нервово озирнувся, а тоді знову глянув на Дамблдора, що провадив далі:

— Отже, бідолашну Розмерту присилували прокрастися у власний туалет і передати

намисто будь-якій гоґвортській учениці, що зайде туди сама? А отруєна медівка...природно,

Розмерта отруїла її ще перед тим, як відіслала пляшку Слизорогові, думаючи, що то різдвяний

гостинець для мене... Дуже майстерно... дуже майстерно...бідолаха містер Філч не додумався

перевірити Розмертину пляшку... А скажи, як ти підтримував з Розмертою зв’язок? Я думав, що