Гаррі Поттер і напівкровний принц

полагодити ту, що була поламана.

— Дуже добре, — пробурмотів Дамблдор. — Отже, смертежери проникли від “Борджина

й Беркса” в школу, щоб тобі допомогти... розумний план, дуже розумний план... і, як ти вже

казав, просто в мене під носом...

— Так, — підтвердив Мелфой, який, як це не дивно, ніби набрався відваги й спокою

завдяки Дамблдоровій похвалі. — Саме так!

— Але бувало й таке, — вів далі Дамблдор, — коли ти не був певний, чи зумієш

відремонтувати ту шафу, правда? І тоді ти вдавався до таких грубих і непродуманих дій, як

посилання мені заклятого намиста, яке в результаті потрапило в інші руки... або отруєння

медівки, хоча ймовірність, що саме я її вип’ю, була просто мізерна...

— Але ж ви так і не зрозуміли, хто це все робив! — глузливо вишкірився Мелфой, тоді як

Дамблдор трохи сповз по стіні, не маючи, мабуть, сили триматися на ногах, а Гаррі німо й

марно намагався визволитися від закляття, що його спаралізувало.

— Та ні, чесно кажучи, збагнув, — заперечив Дамблдор. — Я не сумнівався, що це був ти.

— Чого ж ви тоді мене не зупинили? — запитав Мелфой.

— Я, Драко, намагався. Професор Снейп пильнував за тобою, виконуючи мої накази...

— Він не виконував ваші накази, він пообіцяв моїй матері...

— Авжеж, Драко, він тобі це казав, але...

— Він подвійний агент, старий дурню, він не працював на вас — карочє, вам тільки так

здавалося!