Гаррі Поттер і напівкровний принц

Дамблдорові хоч якоїсь шкоди. — Це вам треба боятися!

— Чому це? Не думаю, Драко, що ти мене вб’єш. Убивати не так легко, як може здатися

наївним людям... тож розкажи, поки чекаємо твоїх друзів... як ти їх сюди провів? Ти, мабуть,

довго розробляв плани, як це зробити.

Мелфой мав такий вигляд, ніби ледве стримувався, щоб не закричати чи не виблювати. Він

ковтнув слину й кілька разів набрав повні груди повітря, люто зиркаючи на Дамблдора й

цілячись чарівною паличкою прямісінько йому в серце. Тоді, ніби не в змозі себе контролювати,

сказав:

— Я відремонтував оту поламану щезальну шафу, що нею роками ніхто не користувався.

Карочє, ту, в якій торік зник Монтеґю.

— Ага-а-а.

Дамблдор чи то зітхнув, чи застогнав. На мить він заплющив очі.

— Це розумно... їх, якщо не помиляюся, дві?

— Друга в “Борджина й Беркса”, — підтвердив Мелфой, — і а між ними є, тіпа, перехід.

Карочє, Монтеґю мені розказав, що коли він застряг у гоґвортській шафі, то був у якомусь, тіпа,

забутті, але іноді чув, що діється в школі, а іноді — що діється в крамниці; так, наче шафа

мандрувала , поміж ними, але ніхто не чув його самого... карочє, пізніше він зумів вирватися

звідти, бо явився, хоч ніколи не складав іспиту. Трохи не вмер від цього. Усі думали, що це

класна пригода, лише я один врубався, що це означає... навіть Борджин цього не втямив...

карочє, лише я зрозумів, що можна проникнути в школу за допомогою цих шаф, якщо