Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Ви не знаєте, на що я здатний, — рішучішим тоном заявив Мелфой, — ви не знаєте, що

я вже зробив!

— Та ні, знаю, — м’яко заперечив Дамблдор. — Ти мало не вбив Кеті Бел і Рональда Візлі.

Ти цілий рік відчайдушно намагався вбити мене. Вибачай, Драко, але то були надто кволі

спроби... такі кволі, що я, чесно кажучи, не знаю, чи ти справді старався...

— Старався! — спалахнув Мелфой. — Я працював над цим цілий рік і сьогодні...

Десь далеко в замку Гаррі почув приглушений крик. Мелфой заціпенів і озирнувся.

— Хтось там непогано б’ється, — буденним тоном зауважив Дамблдор. — Але ти щось

казав... ага, ніби ти спромігся завести в мою школу смертежерів, хоч я, зізнаюся, вважав, що це

неможливо... то як це тобі вдалося?

Але Мелфой нічого не відповідав: він прислухався, що відбувалося внизу, і, здається,

завмер так само, як і Гаррі.

— Може, й далі роби свою справу сам? — запропонував Дамблдор. — Що, як твою

підтримку затримала моя охорона? Ти вже, мабуть, здогадався, що тут сьогодні є й члени

Ордену Фенікса. Втім, навіщо тобі чиясь допомога...я без чарівної палички... і не можу

захиститися.

Мелфой і далі тільки дивився.

— Розумію, — лагідно сказав Дамблдор, коли Мелфой так і не поворухнувся і не

промовив ні слова. — Без них ти боїшся діяти.

— Я не боюся, блін! — гаркнув Мелфой, хоч і далі не робив ані найменшої спроби завдати