Гаррі Поттер і напівкровний принц

плащ-невидимку. Я зачекаю тут.

— Але...

— Гаррі, ти поклявся мені підкорятися... йди!

Гаррі побіг до дверей, за якими були Гвинтові сходи, та не встигла його рука торкнутися

залізного кільця на дверях, як він почув, що хтось біжить сюди з протилежного боку. Глянув на

Дамблдора, а той показав йому жестом відійти. Гаррі відступив, одночасно виймаючи чарівну

паличку. Двері рвучко відчинилися, з них хтось вискочив і крикнув:

— Експеліармус!

Тіло Гаррі в одну мить застигло й знерухоміло; він відчув спиною мури вежі, що підперли

його, наче якусь хитку статую, що не могла ні ворухнутися, ні заговорити. Він не розумів, що

сталося... адже “Експеліармус” це не закляття “Вогнеморозко”...

І тут, у світлі Чорної мітки, він побачив, як полетіла дугою над фортечними мурами

Дамблдорова чарівна паличка, і зрозумів... Це Дамблдор знерухомив Гаррі безмовним

закляттям, і йому не вистачило частки секунди, щоб захиститися самому.

Дамблдор стояв спиною до фортечного муру, його обличчя було страшенно бліде, проте

воно й далі не виявляло ні паніки, ні тривоги. Дамблдор просто подивився на того, хто його

роззброїв, і сказав:

— Добрий вечір, Драко.

Мелфой ступив крок уперед і швидко озирнувся, щоб пересвідчитись, що тут немає нікого,

крім нього й Дамблдора. Його очі помітили другу мітлу.