Гаррі Поттер і напівкровний принц

коридорах, це він попросив їх повилазити з безпечних ліжок.. .невже на нього знову впаде

відповідальність за смерть когось із друзів?

Вони летіли над темним звивистим путівцем, по якому перед цим ішли пішки, і Гаррі крізь

посвист нічного повітря у вухах почув, як Дамблдор знову щось бурмоче чудернацькою мовою.

Він, здається, зрозумів, що то було, бо відчув, як затряслася мітла, коли вони пролітали над

муром, що відділяв зовнішні угіддя від шкільного подвір’я: щоб залетіти на повній швидкості,

Дамблдор скасовував закляття, що їх сам установив довкола замку. Чорна мітка палала

прямісінько над астрономічною вежею, найвищою в замку. Чи це означало, що там когось

спіткала смерть?

Дамблдор уже перелетів зубчасті фортечні вали й зіскакував з мітли; Гаррі приземлився

біля нього буквально за секунду й роззирнувся.

Вали були безлюдні. Двері до Гвинтових сходів, що вели вниз до замку, були зачинені.

Ніде не було ні сліду сутички, ні смертельної битви, не валялися тіла.

— Що це означає? — запитав Дамблдора Гаррі, дивлячись на зелений череп з язиком-

змією, що лиховісно палав над ними. — Це справжня Мітка? Чи справді когось... пане

професоре?

У тьмяно-зеленому сяйві Мітки Гаррі побачив, як Дамблдор ухопився почорнілою рукою

за груди.

— Піди й розбуди Северуса, — тихо, але чітко звелів Дамблдор. — Скажи йому, що

сталося, й приведи його до мене. Більше нічого не роби, ні з ким не розмовляй і не скидай