Гаррі Поттер і напівкровний принц

втримався на ногах після його ще не дуже вправного явлення, а тоді побачив директорове

обличчя, ще блідіше у тьмяному світлі ліхтаря.

— Пане директоре, з вами все гаразд?

— Бувало й краще, — ледь чутно промовив Дамблдор, хоч кутики його вуст і сіпнулися в

спробі усмішки. — Та юшка... не дуже корисна для здоров’я...

І на превеликий жах Гаррі Дамблдор повалився на землю.

— Пане директоре... усе гаразд, пане директоре, з вами все буде добре, не хвилюйтеся...

Гаррі у відчаї роззирнувся, шукаючи допомоги, проте навколо не було ні душі, і він

подумав, що треба негайно доставити Дамблдора до шкільної лікарні.

— Треба добратися до школи... до мадам Помфрі...

— Ні, — заперечив Дамблдор. — Мені... потрібен професор Снейп... але я... далеко не

зайду...

— Ясно... послухайте... я зараз постукаю в двері, знайду, де вас залишити... а тоді побіжу

по мадам...

— Северус, — чітко вимовив Дамблдор. — Мені потрібен Северус...

— Добре, хай буде Северус... але я залишу вас на мить, щоб...

І тут Гаррі почув швидкі кроки. Його серце підскочило в грудях: хтось їх побачив, хтось

знає, що їм потрібна допомога... він озирнувся й побачив мадам Розмерту, що поспішала до них

темною вуличкою в пухнастих пантофлях і в шовковому халаті, розшитому драконами.

— Я бачила, як ви явилися, коли засувала у спальні штори! Ой, лишенько, я й не знала,